Здається, хтось прискорив ніби час —
Була зима... а літо вже минає...
Світильник мрій померк, раптово згас,
Життя біжить вперед, від нас тікає.
Украла все лиха, страшна війна,
В зубах якої скільки горя й крові.
Нема вже радості, нема тепла.
А скільки було щастя і любові!
Пісні співали тихі вечори,
Всміхались з неба місяць й ясні зорі.
Тепер колишуть смуток явори,
Шукаєм порятунку в добрім слові.
Як час біжить... пробігла б ще війна,
Забрала б всі сліди свої криваві.
У серці знов бринить сумна струна,
Слова лиш гріють теплі і ласкаві.
Гойдає вітер у полях полин,
Що терпко вкоренився смутком в душу.
Чим вибити із серця горя клин,
І з моря сліз як вибратись на сушу?..
Надія зігріває нам серця
Я не для того в детстве училась ходить и разговаривать, чтобы сейчас сидеть и помалкивать.
Плевать на всё... Я королева!!! А остальным... Я так скажу... Как я живу... Не ваше дело! Судите лучше... Жизнь свою!!!
Запомните несложное правило русского языка: Слово "извините" говорят, когда хотят сделать какую-то гадость. А слово "простите"- когда эту гадость уже сделали!
Лучше пусть меня поминают какое-то время матом, чем минутой молчания...
Межу не переходь, І не стріляй у спину, Не просять, не заходь, Неправду не кажи, Чужого не бери, Люби свою родину, Так нам велів Господь, Тож віру бережи. Нікого не кляни, Бо все назад вернеться, Що взяв-те поверни, І заздрощів не май, Роби лише добро, Добром і озоветься, Не зраджуй, не вени, Чужі гріхи прощай! Слабкішого не бий, З ним миром розійдися, Собою світ закрий, Від горя і біди! Бездомного зігрій, І хлібом поділися, Води йому налий, І спати поклади. Шануй своїх батьків, Люби свою країну, І щоб ти не робив, Про Бога пам’ятай, У серці бережи, І мову солов’їну, І землю, і пісні, Цінуй, не забувай.